в інститутській стінній газеті, випущеній до ювілею 50-річчя
Жовтневої революції, яке відзначалося в 1967 році,
та на його спогадах.
Незабаром після звільнення м. Києва, виникла гостра потреба відновлення зруйнованих мостів через річки України. У зв'язку з цим було організоване Особливе проектне бюро «Проектстальконструкція» у м. Києві. Першим керівником Київської Проектстальконструкції став Кирило Миколайович ДОРОШЕНКО, а першим співробітником майбутнього інженерного колективу була Ревека Соломонівна ЧОРНА, яка багато років пропрацювала в нашому колективі і лише недавно пішла на заслужений відпочинок. До речі, її кімната стала першою штаб-квартирою нашої організації. Дещо пізніше ми містилися разом з монтажним управлінням «Стальмонтаж» на Андріївській вулиці.
Щоб уявити проблеми становлення інституту, досить згадати, що тривалий час – до 1948 року| ми працювали в одному спільному приміщенні, в якому сиділи співробітники управління, жив із сім'єю виконроб управління Леонід Борисович ПОЛЯКОВ, для якого була відгороджена частина кімнати, а в тамбурі сидів швець ФРАНЧЕК, який вимірював вартість ремонту взуття частинами літра горілки. Жодного обладнання звичайно не було. Бракувало навіть стільців.
Тільки з розворотом робіт із проєктування відновлення Наводницького мосту через Дніпро (нині міст ім. Патона) розпочалося піднесення нашої організації.
Зліва направо:
верхній ряд: О.А.Шейніч, О.К.Воликовський, І.А.Нечаєв, А.Г.Савицький, І.І.Кобан;
середній ряд: Н.М. Крилова, З.В. Журавльова, І.М. Співак, Т.А. Колесникова;
нижній ряд: І.З. Маракін, Б.П. Петров, О.І. Шумицький, Л.І. Гомін, В.І. Кіреєнко.
У наш колектив у 1947 році, де вже працювали Сергій Андрійович ЗАХАРОВ, Цезар Юхимович ЛУР'Є, Матвій Рафаїлович ШТЕЙН, влилася ціла група інженерів: Володимир Іванович КІРЕЄНКО, Зоя Василівна ЖУРАВЛЬОВА, Тамара Олександрівна КОЛЕСНІКОВА, потім демобілізовані з армії Іван Зіновійович МАРАКІН, Антон Федорович ФОМЕНКО, прийшов також Іван Іванович КОБАН, Олександр Васильович РОМАНЧЕНКО, Андрій Григорович САВИЦЬКИЙ, Петро Назарович ДРЮЧЕНКО, Олександр Антонович ШЕЙНІЧ, а очолював організацію до 1948 року Борис Павлович ПЕТРОВ.
У 1948 році їм було надано перше окреме приміщення у вигляді зали на п'ятому поверсі будівлі Головпоштамту на Хрещатику, 5. Частина коридору була відокремлена скляною перегородкою як кабінет начальника бюро. Ми поповнилися меблями, обладнанням, а головне – інженерними кадрами. Можна сказати, учнями прийшли до нас нині маститі інженери Лев Давидович КОШКІН, Іван Артемович НЕЧАЄВ, Сергій Михайлович УДОВЕНКО та ін.
Наш колектив успішно впорався з проєктуванням мостового переходу через Дніпро. Головним інженером проєкту переходу був І.З. МАРАКІН, головним інженером проєкту суцільнозварних прогонових будов – О.І. ШУМИЦЬКИЙ, проєктом опор та залізобетонною проїжджою частиною керував В.І. КИРЕЄНКО, проєктом підходів та транспортної розв'язки – О.Г. САВИЦЬКИЙ.
На вміщеному поряд знімку можна побачити основних учасників проєктування моста, названого згодом ім'ям Є.О. ПАТОНА.
Слід зазначити, що проєктування мосту, особливо цільнозварних прогонових будов, що виконувалося у тісному співтоваристві з Інститутом електрозварювання та з Євгеном Оскаровичем Патоном особисто, було великою школою для нашої організації. При цьому нове рішення мосту на зварюванні було, на думку багатьох мостовиків, небаченою зухвалістю. Народжувалося воно в боротьбі й було прийняте без схвалення тресту «Проектстальконструкція», якому підпорядковувалося Київське бюро. У процесі проєктування визначилося обличчя нашої організації та її технічна політика.
Особливого проектного бюро №3. Фото 1967 року.
Одразу після демобілізації з діючої армії через поранення я поїхав до Москви та звернувся в трест «Прооєктстальконструкція» з проханням щодо працевлаштування. Керівник тресту Микола Прокопович МЕЛЬНИКОВ тоді був у відрядженні. Мене прийняв головний інженер Володимир Михайлович ВАХУРКІН. Він мені, як киянину, дав направлення в нещодавно створене в Києві Особливе проектне бюро №3 з відбудови зруйнованих мостів та інших інженерних споруд України.
У листопаді 1945 року я приїхав до Києва і став розшукувати на Подолі цю таємничу організацію. Вона уявлялася мені з великою солідною вивіскою, з озброєною охороною при вході, з безліччю креслярських столів, оснащених сучасними кульманами. Однак нічого подібного я не побачив. З великими труднощами, в одному з триповерхових житлових будинків на Андріївській вулиці, я знайшов нічим не примітне приміщення на першому поверсі. У тамбурі працював швець, за ним відкривалася велика кімната з трьома різнокаліберними столами, стільцями й табуретками. У глибині кімнати була легка перегородка – як я дізнався, місце проживання монтажника Леоніда Борисовича ПОЛЯКОВА і його молодої дружини.
Так, під стукіт шевського молотка, мене зарахували з 1-го грудня 1945 року до штату Особливого проектного бюро на посаду інженера-конструктора.
Перший офіс проєктного бюро знаходився в приватній квартирі Ревеки Соломонівни ЧОРНОЇ.
Згодом працівники бюро працювали спільно з іншою організацією в непристосованому приміщенні на Подолі за адресою вул. Андріївська, 9.
Надалі колектив проєктувальників-металістів тимчасово розміщувався на алеї Героїв Небесної сотні (вул. Інститутській), 1 в Жовтневому палаці, а з 1948 року – на Хрещатику, 5 у приміщенні, де раніше був Головпоштамт, а потім ресторан "Столичний" (зараз цей будинок знесений).
Деякий час проєктна контора працювала по вул. Великій Васильківській (колишня Червоноармійська), 13, на розі вул. Рогнідинської, де раніше був Інститут кіноінженерів, а згодом – магазин "Океан".
Починаючи з кінця 1958 року – по вул. Печерський узвіз, 19 в окремому будинку, побудованому спеціально для інституту (першу зиму – без опалення).
Тільки після цього в 1970 році інститут переселився в комплекс будинків за сучасною адресою: вул. Віталія Шимановського 2/1.
Зліва направо, перший ряд: В. Рудий, Ф. Піляк, Я. Лубман, Н. Стотланд, А. Чухаркова,В. Мірошникова, Г. Худолій;
другий ряд: Б. Фурман, М. Козаченко, Ю. Богомаз, М. Кондра, І. Нечаєв, Т. Поляковський, В. Хмілярчук, Н. Коломієць, С. Удовенко,
В. Сніховський, В. Сисоєв, О. Санковський