Головні інженери
|
ФОМЕНКО Антон Федорович (1954 – 1962)
Народився у 1903 році. У 1930 році закінчив Київський політехнічний інститут.
Висококваліфікований фахівець у галузі металевих конструкцій. Працював у Проєктній конторі «Проектстальконструкція» з 1954 до 1963 року на посаді головного інженера. Брав участь у розробленні проєктів відбудови зруйнованих мостів, промислових будівель та інших споруд в Україні. За його участю запроєктовано низку об'єктів металургії (прокатний цех Череповецького металургійного заводу, мартенівський цех Челябінського металургійного заводу, мартенівський цех Орсько-Халілівського металургійного комбінату); відділення цементних заводів Теплоозерського, Спаського, Нижньо-тагільського; мостові переходи через річки Південний Буг, Синюху в м. Первомайську, Мож у м. Змієві; телевізійну башту в м. Ленінграді; головний корпус Запорізького трансформаторного заводу.
На посаді головного інженера перед надсиланням замовнику перевіряв усі креслення Проєктної контори, знаходив помилки та недоліки і пояснював, як їх виправити.
Удостоєний почесних звань «Відмінний відбудовник» (1944) та «Заслужений будівельник» (1956).
|
|
ШУМИЦЬКИЙ Олег Іванович (1962 – 1964)
Народився у 1916 році. У 1941 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Відомий спеціаліст у галузі зварних сталевих конструкцій, талановитий організатор роботи великого колективу спеціалістів. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за спорудження Київської телевізійної башти (1974). Дійсний член Академії будівництва України (1993).
У 1942 році пішов добровольцем на фронт, був поранений, нагороджений бойовими орденами. Після закінчення війни був призначений на роботу в Особливе проєктне бюро № 3 тресту «Проектстальконструкція» з відновлення зруйнованих мостів та інших інженерних споруд України, згодом очолив його і перетворив у самостійну організацію – Проєктну контору «Проектстальконструкція», силами якої було створено дві визначальні сталеві суцільнозварні споруди: міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро у м. Києві та телевізійну башту заввишки 330 м у м. Ленінграді. Завдяки цим роботам О.І. Шумицький започаткував тісну співпрацю очолюваного ним колективу з Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона, яка продовжується до цього часу. За його ініціативою у 1960 році на базі Проєктної контори був створений Державний проєктний інститут «Укрпроектстальконструкція».
У 1962 році директором цього інституту був призначений працівник Міністерства монтажних та спеціальних будівельних робіт О.М. Ісаєв, а О.І. Шумицький був переведений на посаду головного інженера.
Починаючи з 1964 року О.І. Шумицький знову став директором інституту і працював на посадах директора, та заступника головного інженера до 2004 року. Одночасно керував проєктуванням Київської телевізійної башти, великопрогонового покриття Національного палацу мистецтв «Україна» у м. Києві й багатьох інших об’єктів. Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції він брав участь у створенні об’єкта «Укриття». На його кар’єру негативно вплинула аварія (1969) металевого обеліска заввишки 70 м, присвяченого 25-річчю Корсунь-Шевченківської наступальної операції.
О. І. Шумицькому належить понад 40 наукових друкованих праць та авторських свідоцтв на винаходи. Він нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1959), Почесною грамотою Президії Верховної Ради України (1980), Знаком Пошани Київського міського голови. Йому призначена пенсія «За особливі заслуги перед Україною».
Олег Іванович помер у 2004 році.
|
|
АНІКЕЄВ-ЛЮБОВ Геннадій Леонідович (1964 – 1971)
Народився у 1926 році. У 1951 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Отримав великий досвід роботи з виготовлення сталевих конструкцій, працюючи на заводах металоконструкцій у містах Новокузнецьку та Маріуполі.
Працював головним інженером інституту з 1964 до 1971 року. Брав участь у проєктуванні об'єктів будіндустрії, чорної металургії, судно- та авіабудування, зв'язку і телебачення. Серед них: Житомирські ЗОК і ЗМК, Кам'янець-Подільський ЗЛМК, Виксуньський ЗМК (Російська Федерація), Національний палац мистецтв «Україна» та низка інших об'єктів. Керував експериментальними роботами зі створення нових та типових металоконструкцій. Має друковані праці та авторські свідоцтва на винаходи.
Нагороджений п'ятьма державними нагородами.
Геннадій Леонідович помер у 2012 році.
|
|
ЛИСЕНКО Олександр Михайлович (1971 – 1980)
Народився у 1928 році. У 1952 році закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут. Досвідчений спеціаліст у галузі проєктування та підсилення металевих конструкцій, син видатного українського скульптора Михайла Григоровича Лисенка.
В інституті «Укрпроектстальконструкція» працював із 1956 до 1980 року на інженерних посадах; із 1971 року – на посаді головного інженера інституту. Брав участь у проєктуванні важливих промислових будівель і споруд, у розробленні технічних рішень і проєктів підсилення і реконструкції існуючих об'єктів, виконаних у металевих конструкціях. Серед них – Нижньотагільський металургійний комбінат, електрометалургійний завод «Електросталь» ім. І.Ф. Тевосяна, завод «Червоний виборжець», завод «Уралхіммаш» у м. Єкатеринбурзі, Кримський содовий завод та низка інших.
Має друковані праці та авторські свідоцтва на винаходи.
|
|
ГОРДЕЄВ Вадим Миколайович (1983 – 1993)
Народився у 1936 році. У 1958 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво», доктор технічних наук (1983), професор (1987), академік-фундатор Академії будівництва України (1993), член Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки (1993), член Міжнародної асоціації з оболонкових і просторових конструкцій (1998), лауреат премії Академії будівництва України імені академіка М.С. Буднікова, заслужений діяч науки і техніки України (2004).
Працює в інституті (з перервами), починаючи з 1958 року. У 1967 – 1983 роках – завідувач Київського науково-дослідного. відділу інституту «ЦНДІпроектстальконструкція», у 1993 – 1998 роках – радник із питань науки і технологій Посольства України в Російській Федерації. У період із 1983 до 1993 року – головний інженер інституту, 3 1998 року – перший заступник голови правління інституту, з 2010 року – заступник генерального директора з наукової роботи.
Має досягнення у наукових дослідженнях із теорії споруд, де одержав фундаментальні результати. Це стосується методів розрахунку плоских сіток із тросів, систем із проковзними вантами, механічних систем із однобічними в’язями, теорії розрахунку симетричних конструкцій. Запропонував нові підходи до проблеми оптимізації металевих будівельних конструкцій у системах автоматизованого проєктування, метод рівномірних запасів у задачах нелінійного програмування, методи пошуку та аналізу множини конструкцій, близьких до оптимальної. Автор популярних книг «Кватерніони і бікватерніони з додатками в геометрії та механіці» та «Таємниці сталевих конструкцій».
Працював над розвиненням української технічної термінології у будівельній галузі. Співавтор Російсько-українського будівельного словника (1994) і Термінологічного словника для перекладу Єврокодів (2013).
Нагороджений Почесними грамотами Кабінету міністрів України, Президії Національної академії наук України та відзнакою Президії Національної академії наук України «За професійні здобутки».
|
|
КОНДРА Михайло Петрович (1997 – 2006)
Народився у 1932 році. У 1961 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Прз 1958 року, з 1997 до 2006 року – головним інженером інституту.
Висококваліфікований спеціаліст у галузі висотних металевих споруд. Брав участь у проєктуванні Ленінградської, Тбіліської, Єреванської, Київської та Харківської телевізійних башт, інших висотних об'єктів у різних країнах світу, у розробленні типових серій уніфікованих металоконструкцій башт та щогл телебачення, радіо, ліній релейного та технологічного зв'язку, витяжних башт підприємств хімії та енергетики, у роботах із реконструкції та визначення технічного стану існуючих висотних споруд. Серед них проєкти реконструкції сталевих башт телебачення у містах Вітебськ, Гродно, Астана тощо. До того ж його доробок містить відповідальну та небезпечну роботу – обстеження вентиляційної башти 3-го та 4-го енергоблоків Чорнобильської атомної електростанції в умовах високого радіаційного фону, а також підсилення і ремонт несних металоконструкцій цієї споруди.
Михайло Петрович – автор 30 наукових друкованих праць, у тому числі, 4-х монографій, зокрема «Стальные башни (проектирование и монтаж)» (1979) і «Высотные сооружения. Теория и практика», що вийшла двома виданнями у 2014 і 2015 роках, а також більше тридцяти авторських свідоцтв на винаходи.
Керував науковою роботою студентів та аспірантів. Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1974), Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2004), Держбуду України та Міносвіти і науки України. Має Подяку Київського міського Голови.
Михайло Петрович раптово помер у 2006 році.
|
|
ПАСЕЧНЮК Володимир Леонідович (2006 – 2025)
Народився у 1949 році. У 1971 році закінчив Київський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю «Інженер-будівельник мостів і тунелів». Член-кореспондент Академії будівництва України.
Досвідчений фахівець у галузі монтажу будівельних металоконструкцій. За його участю були збудовані: киснево-конверторний цех металургійного заводу «Азовсталь», відділення безперервного розливання сталі Алчевського металургійного комбінату, комплекс цехів Київського авіаційного та механічного заводів, монумент «Батьківщина-Мати» у м. Києві, парк кульових резервуарів ВО «Сірка» у Львівській обл., ізотермічні резервуари Калуського ВО «Хлорвініл», резервуари об'ємом до 75 000 м3 для зберігання нафти і нафтопродуктів та багато інших об'єктів. Має наукові друковані праці.
Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1981), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2009), грамотами Держбуду України та Київського міського голови.
|
|
ШАЛІНСЬКИЙ Валерій Володимирович (2025 – дотепер)
Народився у 1979 році. У 1998 році закінчив Вінницький технікум залізничного транспорту за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд», у 2002 році – Українську державну академію залізничного транспорту за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво».
З 2002 року працює в Українському інституті сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського на посадах від інженера до завідувача відділу мостів та спеціальних споруд. Закінчив аспірантуру за спеціальністю «Будівельна механіка» і в 2010 році захистив кандидатську дисертацію. У 2011 році отримав вчене звання старшого наукового співробітника.
Висококваліфікований спеціаліст у галузі проєктування мостових металевих конструкцій. Наукові дослідження – міцність та стійкість сильнонелінійних просторових комбінованих великопрогонових висячих і вантових систем у межах та поза межами пружності матеріалу; розробив загальні математичні положення втрати їхньої стійкості та визначення критичних значень зусиль і навантажень.
Брав участь у роботах із проєктування, визначення технічного стану й реконструкції мостів і промислових будівель. Серед них: автодорожній мостовий перехід по гідротехнічних спорудах ДніпроГЕС у м. Запоріжжі, міст ім. Є. О. Патона, Парковий пішохідний, Дарницький та Південний мости у м. Києві, шляхопроводи у м. Севастополі, промислові цехи та галереї на металургійному комбінаті «Криворіжсталь» у м. Кривий Ріг.
Брав участь у розробленні ДБН В.2.3-26:2024 «Мости і труби. Проєктування сталевих конструкцій» та ін. будівельних норм.
Має понад 60 наукових праць, серед яких 3 монографії у співавтор¬стві, зокрема, монографія «Механика висячих систем», яка витримала три видання (2010, 2011, 2013).
Відзначений Подякою НАН України за багатолітню плідну працю, вагомий внесок у розвиток наукових досліджень, проєктування і широке впровадження будівельних металоконструкцій.
Нагороджений Почесними грамотами голови Дніпровської районної у місті Києві ради.
Відзначений Подякою Національного транспортного університету за плідну співпрацю та підтримку викладачів і студентів кафедри мостів, тунелів та гідротехнічних споруд факультету транспортного будівництва.
|