Директори
|
Першим керівником Особливого проектного бюро № 3 тресту «Проектстальконструкція», з дати створення якого – 30 грудня 1944 року – починається історія Українського інституту сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського, протягом короткого часу був Кирило Миколайович ДОРОШЕНКО. |
|
ПЕТРОВ Борис Павлович (1945 – 1949)
Народився у 1890 році. Досвідчений фахівець у галузі будівельних металевих конструкцій.
Брав участь у розробленні проєктів відбудови зруйнованих об'єктів індустріального призначення, об'єктів будівельної індустрії, металоконструкцій мостових переходів, цехів металургійних, коксохімічних і машиноскладальних підприємств, водонапірних башт та шахтного обладнання. Серед них: покриття ливарного цеху заводу «Червоний екскаватор», деревообробний цех БМУ тресту «Укрлегбудмонтаж», водонапірна башта у м. Черкаси, шахтні копри на Донбасі та низка інших.
Нагороджений державними орденами та медалями.
|
|
ШУМИЦЬКИЙ Олег Іванович (1949 – 1960)
Народився у 1916 році. У 1941 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Відомий спеціаліст у галузі зварних сталевих конструкцій, талановитий організатор роботи великого колективу спеціалістів. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за спорудження Київської телевізійної башти (1974). Дійсний член Академії будівництва України (1993).
У 1942 році пішов добровольцем на фронт, був поранений, нагороджений бойовими орденами. Після закінчення війни був призначений на роботу в Особливе проєктне бюро № 3 тресту «Проектстальконструкція» з відновлення зруйнованих мостів та інших інженерних споруд України, згодом очолив його і перетворив у самостійну організацію – Проєктну контору «Проектстальконструкція», силами якої було створено дві визначальні сталеві суцільнозварні споруди: міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро у м. Києві та телевізійну башту заввишки 330 м у м. Ленінграді. Завдяки цим роботам О.І. Шумицький започаткував тісну співпрацю очолюваного ним колективу з Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона, яка продовжується до цього часу. За його ініціативою у 1960 році на базі Проєктної контори був створений Державний проєктний інститут «Укрпроектстальконструкція». Але через деякий час директором цього інституту був призначений працівник Міністерства монтажних та спеціальних будівельних робіт О.М. Ісаєв.
(Продовження буде далі).
|
|
ІСАЄВ Олександр Михайлович (1961 – 1964)
Народився у 1916 році. У 1940 році закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.
3 1940 до 1956 року проходив військову службу, обіймаючи командні інженерні посади. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях. Нагороджений орденом «Червона Зірка» та багатьма бойовими медалями.
Досвідчений фахівець у галузі будівництва. З 1961 до 1964 року був директором інституту «Укрпроектстальконструкція» за призначенням Міністерства монтажних та спеціальних будівельних робіт УРСР.
Має наукові друковані праці та авторські свідоцтва на винаходи.
|
|
|
ШУМИЦЬКИЙ Олег Іванович (1964 – 1969)
Починаючи з 1964 року О.І. Шумицький знову став директором інституту і працював на посадах директора, головного інженера та заступника головного інженера до 2004 року. Одночасно керував проєктуванням Київської телевізійної башти, великопрогонового покриття Національного палацу мистецтв «Україна» у м. Києві й багатьох інших об’єктів. Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції він брав участь у створенні об’єкта «Укриття».
На його кар’єру негативно вплинула аварія (1969) металевого обеліска заввишки 70 м, присвяченого 25-річчю Корсунь-Шевченківської наступальної операції.
О. І. Шумицькому належить понад 40 наукових друкованих праць та авторських свідоцтв на винаходи.
Він нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1959), Почесною грамотою Президії Верховної Ради України (1980), Знаком Пошани Київського міського голови. Йому призначена пенсія «За особливі заслуги перед Україною».
Олег Іванович помер у 2004 році.
|
|
НЕЧАЄВ Іван Артемович (1969 – 1980)
Народився у 1923 році. У 1954 році закінчив Всесоюзний заочний інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».
Досвідчений фахівець у галузі сталевих будівельних конструкцій. В інституті працював із 1948 до 1980 року. З 1969 року – директор інституту. Брав участь у проєктуванні мосту ім. Є.О. Патона. Керував проєктуванням низки промислових будівель і споруд, серед яких: мартенівський цех Челябінського металургійного заводу, доменна піч № 3 Карагандинського металургійного заводу, газоочищення мартенівського цеху металургійного заводу «Азовсталь», ангари для літаків, резервуари та газгольдери, башти-труби для теплових електростанцій тощо. Брав участь у проєктуванні громадських будівель, таких як готель «Росія» у м. Москві, готель «Либідь» у м. Києві, Палац піонерів у м. Кишиневі.
Має друковані праці та авторські свідоцтва на винаходи.
|
|
ШИМАНОВСЬКИЙ Віталій Миколайович (1980 – 2000)
Народився у 1928 році. У 1949 році закінчив Київський будівельний технікум залізничного транспорту за спеціальністю «Штучні споруди», а у 1954 році – Київський гідромеліоративний інститут за спеціальністю «Будівництво середніх і малих гідроелектростанцій». Доктор технічних наук (1979), професор (1983), член-кореспондент НАН України (1982), фундатор Академії будівництва України (1993), член Національного комітету з теоретичної та прикладної механіки (1993), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл робіт «Теорія розрахунку просторових конструкцій на статичні і динамічні навантаження» (1994).
Видатний учений у галузі мостів, будівельних конструкцій та будівельної механіки. Очолював інститут з 1980 до 2000 року, перетворивши його з проєктного в один із провідних науково-дослідних інститутів будівельного профілю в колишньому СРСР і врятувавши в період економічної кризи 1990-х років.
В.М. Шимановський мав широке коло наукових інтересів. На початку інженерної діяльності він працював у галузі мостобудування. Пізніше, під час роботи в Науково-дослідному інституті будівельних конструкцій, багато уваги приділяв теоретичним і експериментальним дослідженням попередньо напружених залізобетонних конструкцій. У 1965 році почав досліджувати висячі системи, зокрема, вивчав статику та динаміку ниток скінченної жорсткості з урахуванням виникнення пружно-пластичних деформацій. Працював над трубопровідними переходами у вигляді провислої нитки скінченної жорсткості, над висячими покриттями з жорсткими вантами, над сталезалізобетонними висячими циліндричними та шатровими оболонками.
В.М. Шимановський – автор 40 винаходів, серед яких нові типи висячих покриттів, оригінальні металеві конструкції, резервуари. Він автор 160 наукових праць, у тому числі 8 монографій, серед яких: «Висячие трубопроводные переходы» (1968), «Расчет висячих конструкцій (нитей конечной жесткости) (1973)», «Висячие сисемы» (1984), «Оптимальное проектирование пространственных решетчатых конструкций» (1987), учасник багатьох міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій.
Підготував 10 кандидатів та 4 докторів наук.
Віталія Миколайовича було нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України за визначний внесок у впровадження досягнень науки у виробництво та підготовку наукових кадрів (1989). Він отримав Почесний диплом «Людина року 1997» міжнародного комітету з наукових досягнень американського біографічного інституту як діяч науки, що збагатив світову спільноту та свій фах.
Віталій Миколайович помер після тяжкої хвороби у 2000 році.
Його іменем названо очолюваний ним інститут і вулицю в м. Києві.
|
|
ШИМАНОВСЬКИЙ Олександр Віталійович (2000 – дотепер)
Народився у 1955 році. У 1977 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Доктор технічних наук (1992), професор (2001), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2004), член-кореспондент НАН України (2012), лауреат Премій імені академіка М.С. Буднікова (2012, 2014, 2016), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за роботу «Прогресивні будівельні конструктивні системи та технології їх зведення» (2020). Дійсний член Академії будівництва України, член Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки (1999).
У 1977 – 1985 роках працював у Київському інженерно-будівельному інституті інженером, аспірантом і молодшим науковим співробітником, у 1985 – 1989 роках – старшим науковим співробітником Науково-дослідного інституту автоматизованих систем планування та управління у будівництві, 1989 – 1992 роках – докторантом Центрального науково-дослідного та проєктно-експериментального інституту комплексних проблем будівельних конструкцій та споруд ім. В.О. Кучеренка, 1992 – 1995 роках – завідувачем відділу Науково-дослідного інституту механіки швидкоплинних процесів Київського міжнародного університету цивільної авіації, 1995 – 2000 роках – професором Київського міжнародного університету цивільної авіації, 2000 – 2010 роках – головою правління ВАТ «УкрНДІпроектстальконструкція імені В.М.Шимановського». З 2010 року до теперішнього часу – генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В. М. Шимановського».
О.В. Шимановський – відомий учений у галузі будівельної механіки, міцності та стійкості конструкцій. Він зробив суттєвий внесок у розвиток теорії міцності та стійкості сильнонелінійних просторових комбінованих великопрогонових висячих і вантових систем у межах та поза межами пружності матеріалу: розробив загальні математичні положення моделювання їхньої роботи і визначення критичних значень зусиль і навантажень.
Він одержав визнані світовою науковою спільнотою фундаментальні наукові результати при визначенні особливостей роботи висячих систем під час розвинення пластичних деформацій, встановленні характеру і закономірностей їхньої поведінки під час розвантаження, дослідженні впливу різних факторів на міцність і стійкість конструкцій.
О. В. Шимановський уніс значний вклад у розвинення методів регулювання напружено-деформованого стану висячих і вантових систем, сформулював принципи удосконалення існуючих конструктивних рішень і вперше в світовій практиці запропонував нові високоефективні типи таких систем.
Він сформулював основоположні принципи побудови великих і надвеликих чисельних моделей із застосуванням методів декомпозиції й синтезу і на їх основі реалізував уточнені методики чисельного розрахунку унікальних об’єктів із складною топологією і геометрією.
Розвинув методи чисельного розрахунку, запропонував заходи щодо підвищення міцності, розробив правила для визначення залишкового ресурсу та перепризначення термінів експлуатації конструкцій.
Створив визнану вітчизняною та світовою науковою спільнотою наукову школу в галузі теорії розрахунку та проєктування лінійно-протяжних і великопрогонових просторових конструкцій будівель і споруд.
Олександр Віталійович – автор більш ніж 550 наукових публікацій, зокрема 32 монографій, книг, підручників і посібників, 180 державних будівельних норм і стандартів України, 15 винаходів.
Серед його наукових праць насамперед треба вказати на основоположні монографії «Механика висячих систем», яка витримала три видання у 2010, 2011 і 2013 роках, «Высотные сооружения. Теория и практика», що вийшла двома виданнями у 2014 і 2015 роках, «Нариси стосовно проблем позакласних мостів», що вийшла двома виданнями у 2020 і 2023 роках, а також на підручник «Металеві конструкції», який витримав два видання у 2008 і 2010 роках.
Підготував трьох кандидатів та двох докторів наук.
|